День знань під час війни: 

історія і сьогодення шкільного вересня

          Перший дзвоник давно сприймається не лише як старт навчального року, ця подія набула особливого значення для дітей і дорослих. Вона проявляється в розгублених очах першокласників, які ледве втримують важкі букети, у хвилюванні батьків, що ледь стримують сльози, та в поглядах вчителів, сповнених гордості. Для українців 1 вересня стало більше, ніж просто щорічна традиція. Сьогодні це уособлення стійкості, надії й віри в майбутнє. Вже кілька років поспіль День знань проходить в умовах війни. 

        У багатьох регіонах учні не мають можливості почути шкільний дзвоник наживо, адже заняття проводяться онлайн або відбуваються в умовах укриттів. Проте, незважаючи на небезпеку, діти продовжують навчатися, ставити запитання і мріяти. 

     Це свято є нагадуванням про силу знань, про важливість збереження дитинства навіть у найскладніші часи. Хоча формат Першого дзвоника змінився, його сутність залишилася незмінною.

      Попри всі випробування нового навчального року, перше вересня лишається важливою датою у календарі. Але звідки взагалі взялася ця дата? Можна подумати, що це просто зручно починати з осені, коли літні канікули вже позаду, але за цим стоїть довга й несподівано цікава історія.

        Ідея починати новий рік саме 1 вересня з’явилася ще в далекому 325 році, коли імператор Костянтин Великий вирішив: осінь є чудовим часом для нового початку. Русь перейняла цю традицію в XV столітті, а саме з 1492 року навчальний та церковний рік почали рахувати з вересня. Хоча пізніше, за Петра I, офіційним «Новим роком» став січень, традиція починати навчання восени залишилася в гімназіях і університетах, а от у селах школярі сідали за парти лише в грудні  після збору врожаю.

         Проте сам День знань як державне свято з’явився набагато пізніше, лише у 1984 році, коли в СРСР вирішили офіційно відзначати початок навчального року. У незалежній Україні це свято затвердили у 1999-му, й з того часу 1 вересня стало особливою датою для мільйонів дітей та їхніх родин. На превеликий жаль, останні кілька років традиційне святкування в Україні змінилося. Через війну багато учнів не можуть зібратися на шкільному подвір’ї, не чутно урочистого дзвоника, а замість святкових лінійок, лунають постійні тривоги. І все ж, 1 вересня лишається символом, коли, попри війну, діти повертаються до навчання, до мрій і до майбутнього.

      До речі, традиція святкувати 1 вересня далеко не універсальна. В Японії, наприклад, навчальний рік починається у квітні, а закінчується у березні наступного року. В Австралії діти йдуть до школи після 26 січня, а в США та Канаді навчання стартує у проміжку між серпнем і вереснем. У Канаді, наприклад, 1 вересня ще тривають літні канікули, а школярі святкують День праці в перший понеділок вересня, відпочиваючи з родинами на природі. До школи вони повертаються лише наступного дня у вівторок. А ось у Німеччині школярі теж святкують, але інакше. Першокласники приходять не з букетами, а з величезними яскравими конусами, які самі майструють або купують напередодні. У ці конуси складають цукерки, дрібні подарунки та шкільне приладдя. Цій милій традиції вже майже 150 років.

        А ще 1 вересня є святом, яке встигло зібрати навколо себе чимало цікавих фактів. Наприклад, найдовший урок у світі провели в Австралії, і він тривав 54 години.  Також існує повір’я, що 1 вересня не варто ділитися планами на рік. Кажуть, цього дня краще почати з малого: налаштуватися, зібрати думки, не поспішати хвалитися цілями, бо це, як перший крок у подорож.

       Разом з Україною новий навчальний рік почнуть ще 123 країни. Ще 43 держави стартують із 1 січня, а 16 — з березня. Світ різний, але любов до знань лишається спільною для всіх.

      Цьогорічне 1 вересня перетворилося з чергової дати в календарі на дзеркало нашої реальності. Дзвоник може не лунати в повітрі, а лунати у віртуальній кімнаті Zoom чи у глухому коридорі під укриттям. Але сам факт, що діти йдуть до школи вже є великою подією. У тиші сирен, серед зруйнованих будівель і тривог, освіта в Україні не зникла, а адаптувалася.

      Ми часто звикли сприймати школу як щось буденне. Та нині за кожним “добрим ранком” на уроці стоїть ціла система, яка тримається на вчителях, батьках, громадах і просто людях, яким не байдуже. Знання тепер втілюють собою не просто програму, а місток, що з’єднує покоління у час, коли все довкола змінюється.

      Сьогодні деякі парти залишилися порожніми… Війна не щадить навіть дітей. Крім того, хтось з них пішов до школи без мами чи тата, а хтось з вчителів не повернеться до класу. І хоча це гірка правда, вона лише додає ваги кожному відкритому класу, кожній відремонтованій школі й кожному дню, коли навчання стає можливим попри всі негоди. Тож можливо, саме в цьому і криється нова суть Дня знань. Не про урочистості, а вибір, як продовжувати рух навіть тоді, коли все навколо здригається і руйнується.